Хрещатик, №38 (2441), середа, 17 березня 2004 року

Доля його вберегла...

З далекої Венесуели прибули до Києва твори фундатора книжкової графіки, художника театру і кіно, автора Великого і Малого гербів УНР Василя Кричевського

Коли в 1918-му війська Муравйова майже впритул розстріляли будинок Михайла Грушевського на розі Микільсько-Ботанічної і Паньківської, з нього в останню мить вихопився чоловік з півторамісячною дитинкою на руках. То був Василь Кричевський. Доля тоді вберегла художника і його доньку Галю.

Йому судилося стати одним з найвидатніших митців ХХ століття. Архітектор, фундатор книжкової графіки, художник театру і кіно, майстер декоративно-вжиткового мистецтва, живописець, він зробив для України, де прожив сімдесят років (із них тридцять — у Києві), дуже багато. Майже двадцять років викладав у Київському художньому інституті, який започаткував разом з іншими митцями. За його проектом звели будинок Полтавського губернського земства, де нині розташований краєзнавчий музей. Оформляв заповідник “Могила Тараса Шевченка” в Каневі, будинок-музей Кобзаря в Києві... Декорував вистави Театру Миколи Садовського, ілюстрував книжки. Художник фільмів “Тарас Шевченко”, “Назар Стодоля”, “Кармелюк”, “Сорочинський ярмарок”, славнозвісної “Звенигори” Олександра Довженка, яка увійшла в скарбницю світового кінематографа. Автор Великого й Малого гербів Української Народної Республіки, які стали основою державного герба незалежної України.

Врятовану тієї морозяної днини дівчинку життя закинуло аж у Венесуелу. В її оселі й знайшли прихисток після тривалих мандрів світами батьки. Василь Григорович не хотів залишатися в радянському раю й у 1943-му виїхав з Києва. Деякий час працював у Львові під патронатом Андрея Шептицького, а потім разом із дружиною емігрували до сина Миколи в Париж. Зрештою перебралися до Каракаса, де осіла донька Галина з родиною. У Венесуелі в 1952-му й упокоївся, не доживши двох місяців до вісімдесятиріччя. З ініціативи патріарха Мстислава Василя Кричевського перепоховано на українському цвинтарі в Савнд Бавнд Бруку (США).

Так сталося, що на Батьківщині творів митця було мало. І то зберігалися вони переважно в приватних колекціях. Отож донька Кричевського Галина та онука Оксана вирішили передати сюди дещо з його спадщини. Частково це вже зробили, повернувши майже рік тому 314 праць художника. Нині ж долучили ще 148. Саме їх і експонували у Музеї книги та друкарства України. Замальовки орнаментів, ескізи, креслення й плани споруд, сценографічні шкіци, квіти, хатки під солом’яними стріхами... За словами ректора Національної художньої академії, все це, можливо, навіть цінніше, ніж закінчені картини, бо дає змогу проникнути в робітню знаменитого майстра, який, живучи в далекій Венесуелі, малював тини з перелазами. А ще — рідну Сумщину, село Ворожбу біля Лебедина, яке стало знаменитим завдяки талановитій родині Кричевських, бо там з’явилися на світ два брати — Василь і Федір.

Після виставки твори видатного художника поповнять колекції Музеїв книги і друкарства, культурної спадщини, Шевченківського заповідника в Каневі, Полтавського краєзнавчого, Сумських, Лебединських картинних галерей.

Передача творчого доробку Василя Кричевського здійснюється за безпосередньої участі Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон України та за сприяння міжнародної інвестиційної компанії “Sigmableyzer”. До слова, Майкл і Наталя Блейзери дружать з Оксаною Кричевською-де-Лінде. Вони так перейнялися нашим національним мистецтвом, що вивчають українську мову. Хочуть, аби твори патріота зажили по-новому, на Батьківщині, а не припадали порохом у запасниках. Отож усіляко допомагають нащадкам митця. Пані Наталя навіть прочитала улюблений Шевченків вірш Василя Кричевського “Мені однаково чи буду...”. Певно, дуже боліла душа у старенького через незавидну долю рідного краю...

Віра КУЛЬОВА “Хрещатик”